Головний тренер "канонірів" Арсен Венгер сподівався, що віковий українець все ж таки зможе скласти конкуренцію за місце в основному складі тодішнім зіркам оборони "Арсенала" Тоні Адамсу, Мартіну Кіоуну та Лі Діксону. Однак цього протягом чотирьох сезонів так і не сталось. Лужний дуже рідко потрапляв до основного складу на правий фланг чи в центр захисту. Підтвердженням його меншовартості став фінал Кубка УЄФА 2000-го року в Копенгагені у якому "пушкарі" програли (після 0:0 в основний і додатковий час) по пенальті (1:4) турецькому "Галатасараю", а Лужний споглядав за всім цим дійством тільки з лави для запасних.
В сезоні 2000/01 він досить часто виходив на заміни, але коли з'являвся серед перших 11 то це виливалось в катастрофічні для "Арсенала" розгроми 0:4 від "Ліверпуля" та 1:6 від "Манчестер Юнайтед". Такі провали призвели до того, що Венгер не ризикнув навіть заявити Лужного на фінал Кубка Англії проти "Ліверпуля" (1:2).
Загалом, за висновком англійського оглядача Марка Джеймса українець починаючи з сезону 2001/02 програв конкуренцію на правому фланзі захисту "Арсенала" камерунцю Лорену, який зіграв за свою кар'єру у складі "канонірів" в чемпіонаті Англії 159 матчів (7 голів) в той час, як у Лужного тільки 81 гра (0 голів).
Непотрібність Лужного для лондонського клубу стала ще більш очевидною після придбання у "Тоттенгема" Сола Кемпбелла.
Отже, коли українець все ж виходив на поле то швидше шкодив інтересам команди чим приносив їй користі. Зокрема його вилучення з поля прямим чином вплинуло на поразку від "Шальке" 1:3 в Лізі чемпіонів.
Однак везіння, яке почалося в Лужного з просто самого переїзду з Києва до Лондону було з ним аж до останнього дня у складі "Арсенала". В травні 2003 року через травму у фіналі Кубка Англії в Кардіффі проти "Саугемптона" не зміг зіграти Кемпбелл і його позиція центрбека дісталася саме українцю. 22-й номер відіграв можливо найкращий свій матч за "канонірів" і після перемоги (1:0) назавжди залишив "Арсенал".
Наступний сезон Лужний зустрів вже в "Вулвергемптоні", але там зігравши всього 6 матчів (0 голів) в АПЛ, виявився непотрібним і покинув Туманний Альбіон. Через рік він остаточно повісив бутси на цвях після того, як провів сезон граючим тренером латвійської "Венти".
З 2005 по 2019 роки Лужний працюючи на різних тренерських посадах в київському "Динамо", сімферопольській "Таврії" та львівських "Карпатах" ніяких особливих успіхів не досяг.
Після обрання свого колишнього партнера по київському "Динамо" Андрія Шевченка президентом УАФ він з футбольної пенсії був повернутий до активної діяльності і отримав посаду голови Комітету професійного футболу України.
І ось тепер Лужний вирішив опублікувати в українському видавництві Stretovych (засноване у Києві в 2024 році) свої мемуари. Дивно, але для обкладинки автобіографічної книги "Без компромісів. Чесна історія нашого футболу" він обрав фото на якому тримає трофей чемпіона Англії, під час завоювання якого був явно на вторинних ролях...
Між тим прямолінійний оборонець на прізвисько "кінь" був включений впливовим британським виданням 4-4-2 до переліку найгірших придбань за всю історію "Арсенала" з наступною характеристикою: -
У сезоні 2001/02 Олег Лужний з "Арсеналом" виграв Прем’єр-лігу та Кубок Англії, але, як правий захисник не зіграв особливої ролі в успіху "канонірів" того сезону.
Лужний зібрав солідну колекцію нагород перебуваючи у клубі з Північного Лондона, але колишнього гравця збірної України, який перейшов з київського "Динамо" в 1999 році, не дуже добре згадують вболівальники "Арсеналу".
Далі в Лужному, скоріш за все, переміг комплекс меншовартості. Знайти кадр, де він грає у футболці національної збірної України або разом з Валерієм Лобановським тріумфує після виграшу Кубка України* він для розповіді про себе чомусь не знайшов.
Обравши темою свого оповідання саме український футбол він схоже ціле десятиліття в київському "Динамо", куди він потрапив за часів першого президента клубу Віктора Безверхого, найкращими у своєму футбольному житті не вважає. А дарма...
Олег Мірошніченко
Фото (*): Володимир Раснер
