Для Романа Максимюка, який з 17 років почав на професійному рівні грати у футбол він був насиченим і повним багатьох подій.
З київським "Динамо" в сезоні 1999/2000 прикарпатського футболу зробив золотий дубль, вигравши чемпіонат і Кубок України. До лав "біло-синіх" він потрапив гарно проявивши себе у пітерському "зеніті". "З Лобановським не важко було працювати, просто з ним треба було постійно бути найкращим на своїй позиції", - згадував працю з великим тренером Роман.
Потім вже в складі "Дніпра" Євгена Кучеревського двічі ставав бронзовим призером національної першості (2001, 2004).
В його доробку є й п'ять матчів за національну збірну України.
Після завершення ігрової кар'єри намагався розвивати тренерську діяльність (останній клуб - "Нива" Тернопіль).
Були й життєві негаразди, коли через залежність від ігроманії Максимюк втратив практично всі накопичення зароблені у футболі й розлучився з дружиною Тетяною, яка потім вийшла заміж за гравця київського "Динамо" Олександра Алієва.
З початком агресії росії Роман Васильович брав участь у благодійних футбольних турнірах з метою збирання коштів на підтримку Сил оборони України.
Восени 2022 року у віці 48 років він став бійцем ЗСУ у вогневій групі, задачею якою було знищувати російські повітряні цілі. Боронив Харківщину у складі 105 ОБР ТРО.
30 січня цього року Максимюк зателефонував своїй дружині Вірі й попередив, що виступає на позиції на Покровському напрямку і з ним тривалий час може не бути зв'язку.
Через півтора місяці вона отримала запевнення від командування, що Роман, як навідник у складі Січеславської повітряно-штурмової бригади продовжує виконувати свій військовий обов'язок. Однак потім він був внесений до категорії захисників, які зникли безвісти за особливих обставин.
- Можу висловити йому велику подяку, як воїну. Максимюк дійсно смілива людина. Тим більше, що його ніхто не забирав до ЗСУ - він сам пішов на фронт, за покликанням свого серця. І воював на найгарячішій точці,- повідомив його колишній одноклубник, а зараз головний тренер криворізького "Кривбасу" Юрій Вернидуб.
Те, що він пропав безвісти, ще ні про що не говорить. Хочеться вірити, що він живий і з ним все добре. Так іноді буває на війні. Дай Боже, щоб так воно і було. Особисто я хочу підтримати родину Романа і закликати її продовжувати надіятись, що він живий і через певний час повернеться. Можливо, він знаходиться у ворожому полоні. Все може бути. Тяжко про це говорити. Проте це наше сучасне життя, і його слід сприймати таким, як воно є...
Сергій Клим
Фотоколаж: KomandaOnline
З використанням матеріалів champion, volyn, fanday
Також по темі
