"Безперечно, зараз непросто концентруватися на роботі. Я майже не випускаю з рук телефон, і в стрічку новин заглядаю частіше, ніж у робочий комп'ютер. Ми постійно дзвонимо батькам, друзям, знайомим. Зараз усі ми живемо не футболом і намагаємось всіляко допомагати… Втім, я вдячний своїм помічникам та футболістам. Щойно розпочалася війна, я сказав їм, що всі мої думки тепер в Україні. Як зможу, так і працюватиму, і вони мені допомагають у цьому своїм ставленням.
У Дубаї вистачає росіян. Бувають і конфлікти. Як у Росії, так і тут, достатньо жертв багаторічної пропаганди. Ці люди, на жаль, непохитні. На кожну гру я виходжу із українською символікою. З нею ходжу і містом, і є такі росіяни, які підходять і вибачаються. Але їх мало. За цей час я розіслав достатньо повідомлень (знайомим росіянам – прим.), але фактор пропаганди відіграє свою роль. Вистачає людей, які все розуміють і подумки нас підтримують, але закони цієї жахливої країни сковують усі ініціативи. Втім, мені однаково, на який термін їх можуть посадити – за їхньої мовчазної згоди вбивають мій народ і руйнують мою країну.
Люди спорту – рішучі і безстрашні. Для Росії – це не той випадок. Думаю, що ті ж футболісти розуміють, що, окрім свого чемпіонату, вони ніде не потрібні. Тому навіть якщо в них і є якась позиція щодо війни, вони її не висловлюють. Хочуть спокійно жити. В них, можливо, це й виходить, але страждаємо ми, тому з нашого боку не може бути ніякого прощення. Там ніхто ніколи не виступить. Особливо – спортсмени. Можливо, раніше і можна було сказати, що спорт поза політикою, але не зараз. Росіяни завжди відрізнялися чимось особливим. То футболісти одягнуть майки з підтримкою війни, то хтось вийде на п'єдестал із новоявленою свастикою, то ці численні допінгові скандали.
У моїй уяві головна мета спорту – перемога у чесній боротьбі. Але Росія – вона ж інша. Там потрібні медалі на Олімпіаді, щоби показати: "З нами сила, з нами Бог". Тому я і не вважаю, що спорт поза політикою. Для них це навпаки – інструмент, щоб показати, які вони великі. Нехай тепер міряються м'язами всередині своєї неосяжної і нерозумної держави. Мої батьки, мої друзі сидять удома і не знають, коли до них щось прилетить, а вони кажуть, що спорт поза політикою? Вони мають боротися за батьківщину, яка запускає ракети на нашу землю? Вони отримують зарплату, платять податки, які йдуть на озброєння проти нас, та хочуть виступати з Україною в одному турнірі? Та ні, до побачення", – цитує Реброва Команда1.

KomandaOnline